Приветствую Вас Гость | RSS
Мой сайт
Главная » 2008 » Сентябрь » 8 » Степанида Іванівна
13:56
Степанида Іванівна

Нещодавно переглядала свій домашній архів, а саме – статі, фото, документи з історії однієї знаменної події, яка проходила три роки тому – 15 травня 2005 р. в одному із сусідніх сіл Чечеліївка, Петрівського району, що на Кіровоградщині. В той день для цього невеличкого села, заснованого у ХVІІІ столітті Іваном Чечелем, була дійсно знакова подія – наче із пепла, та руїн повстала відроджена зусиллями жителів села та доброчинних благодійників Покровська церква… 
Серед фотографій того дня, є багато таких, на яких ніхто спеціально не позував. Вони були сфотографовані мною в середині самого храму до початку освячення церкви. Але на цей раз мою увагу привернула одна з них…
З лівого боку від вівтаря, а для прихожан – з правого, розміщенні три ікони нового письма: Марія Магдаліна; Господь у терновому вінку, червоному плащі; Серафім Саровський. На столі перед іконою Марії Магдаліни стоїть, подарована Олександром Єдіним ікона Пресвятої Богородиці «Призри на смирение». Перед нею зібралося багато жіночок, вони моляться, прикладаються до образу Цариці Небесної. А неподалік від них, зовсім непримітно у куточку у білій хустиночці сидить маленька, старенька бабуся.. Вона сиділа на стільчику, підпершись на свій посошок і про щось думала…
Можливо згадувала Степанида Іванівна своє дитинство, як вона ще маленькою дівчинкою бігала до цієї церкви на ранішню та вечірню, як вдало співав невеличкий церковний хор, а вона на кліросі з 14 років…
 Ця церква майже ровесниця Степаниди. Вона народилася у багатодітній родині в 1905 році, а ця кам’яна церква збудована в 1901році замість старої дерев’яної, збудованої ще в 1788 році. За архівними джерелами – сама перша церква с.Чечеліївки, також дерев’яна, була збудована в 1781 році…
Багато випробувань випало на долю Степаниди Іванівни Білокінь, її дівоче прізвище Заїка. Адже вона прожила більше 100 років. За цей період відбулася не одна революція, громадянська та Велика Вітчизняна війна, голод 33-го, перебудови, та зміни багатьох влад і правлінь. Все це позаду…
А в той день раділа її душа, вдячно стукало у серденьку, що не померла, дожила, дочекалася цього довгожданого дня, коли знову задзвонять дзвони відродженої церкви. Адже і її молитвами, цієї маленької бабусі Степаниди, і її посильними зусиллями відроджувався храм. Саме вона Раба Божа Степанида, будучи старостою цього приходу разом з покійним ієреєм Миколаєм (Щукою) розпочинали збір коштів на відродження Покровської церкви. Потім за станом здоров’я, та зважаючи на свій вік – передала свої повноваження Павлові Степановичу Прищепі, який з підтримкою багатьох односельців та благодійників довів цю справу до кінця…
Не випадково мабуть ця подія відбулася саме в третю неділю після Пасхи, коли Церква прославляла Жінок мироносиць. Як і колись за Господом, крім його учнів – апостолів, йшли за ним і служили йому жінки-мироносиці, так і у ХХ столітті молитвами сучасних мироносиць вистояла Церква Православна, незважаючи на всі роки лихоліть, гонінь, знищення та закриття храмів…


  В суботу 6 вересня 2008 року Степаниді Іванівні Білокінь виповнилося вже 103 роки. Користуючись можливістю, що Степанида Іванівна вже декілька років проживає в Олександрії у своєї онуки разом із своєю донькою Галиною (1927 р. н.), я з молодшими своїми дітьми вирішила поздоровити Рабу Божу Степаниду з днем народження… 
  Не зважаючи на свою старість на її обличчі завжди добра усмішка, на устах – молитва, а в серці – щира любов і вдячність Богові, що він не залишає її ніколи.

Краєзнавець Ольга Божко
м. Олександрія, 2008р


Категория: Общее | Просмотров: 814 | Добавил: alexandria_eparh | Рейтинг: 5.0/2